| ru - de - by - en - ua - es - fr |
|
Третя планета Сонячної системи, Земля, являє собою велике поле для наукових досліджень. Сформована в процесі унікальних подій, Земля акумулює величезний досвід минулого, що є невід'ємною основою для прогнозування й аналізу явищ життя планети - землетрусів, повеней, вивержень вулканів, ураганів, і багатьох інших, що представляють собою особливий аспект існування, як самого небесного тіла, що так і населяє його рослинного й тварини мирів. Безпосередній зв'язок з виробничої, господарської, культуротворческой і технотворческой діяльністю людини найбільш кращим образом може бути відбита в системі знання про Землю, виражену в науках про природу - географії, геології, екології, фізиці, а також в економіці як господарської діяльності людства Ідейним ядром систематичного узагальнення знань про Землю служить наявність взаимопроникающих, причинно-наслідкових, відносних і синергетических зв'язків між кожним компонентом планети й у цілому, між суб'єктом пізнання (людиною) і об'єктом знання (планетою Земля). Феномен самоорганізації життя на планеті по суті справи інспірує такий рід відносини, як інтерес, виражений у побудові системи наукового знання й дисциплін, його вивчаючих Дана робота розкриває деякі аспекти наук про планету Земля, у загальному плані, наук про природу, доносячи до кінцевого читача інформацію про походження планети, її будові й фізико-хімічних властивостях, розкриває значення фактів історії Землі у взаємозв'язку із процесами розвитку й саморозвитку організмів. Проводиться детальний аналіз географічних, геологічних, кліматологічних, економічних і геоэкологических наукових дан, що дозволяє вибудувати отримані результати в адекватні й орієнтовані на досягнення позитивного знання про предмет схеми. Немаловажною відмінністю даної роботи служить робота з великим астрономічним матеріалом, а саме досліджуються й синтезуються факти з історії космосу й розвитку безпосередньо планети Сонячної системи - Земля Значне місце в роботі відведене розгляду різних гіпотез про виникнення життя на Землі, що становить один з найбільш великих розділів у дослідженні, також велика увага приділена статистичним даним і фактам, пов'язаних з досягненням певних рекордів, енциклопедичним відомостям. Робота в певній мері оповідає не тільки про минуле й сьогодення планети, але й робить певні прогнози на майбутнє, що полягають у рекомендаціях з використання природних ресурсів і заходах попередження стихійних і техногенних катастроф. Відмінною рисою роботи є її економічна обґрунтованість у світлі екологічних і проблем господарювання на Землі, що становить, принаймні, одну із причин, для визнання актуальності даного дослідження. Увага читача звернена на підтвердження розвитку науково-технічного прогресу (НТП) і тим самим підкреслює високий потенціал планети для подальшого розвитку. Автори дотримуються оптимістичної точки зору на проблему географічного й технічного детермінізму, що дозволяє дивитися на майбутнє планети як на процес самовдосконалення й прогресу. Планета Земля представляє нескінченний феномен для подиву, спостереження й науково-практичного, прикладного й теоретичного інтересу, як з боку обивателів, так і з боку вчених і науковців. Питання ранньої еволюції Землі тісно пов'язаний з теорією її походження. Сьогодні відомо, що наша планета утворювалася близько 4,5 млрд. років тому. У процесі формування Землі із часток протопланетної хмари поступово збільшувалася її маса. Росли сили тяжіння, а отже, і швидкості часток, що падали на планету. Кінетична енергія часток перетворювалася в тепло, і Земля усе сильніше розігрівалася. При ударах на ній виникали кратери, причому, що викидається з них речовина вже не могла подолати земного тяжіння й падало назад. Чому крупніше були об'єкти, що падали, тем сильніше вони нагрівали Землю. Енергія удару звільнялася не на поверхні, а на глибині, рівної приблизно двом поперечникам тіла, що впровадилося. А тому що основна маса на цьому етапі поставлялася планеті тілами розміром у кілька сот кілометрів, то енергія виділялася в шарі товщиною порядку 1000 км. Вона не встигала випроменитися в простір, залишаючись у надрах Землі. У результаті температура на глибинах 100-1000 км могла наблизиться до крапки плавлення. Додаткове підвищення температури, імовірно, викликав розпад короткоживущих радіоактивних ізотопів Очевидно, перші виниклі розплави являли собою суміш рідких заліза, нікелю й сірки. Розплав накопичувався, а потім внаслідок більш високої щільності просочувався вниз, поступово формуючи земне ядро. Таким чином, диференціація (розшарування) речовини Землі могла початися ще на стадії її формування. Ударна переробка поверхні, що й почався конвекція, безсумнівно, перешкоджали цьому процесу. Але певна частина більш важкої речовини все-таки встигала опуститься під шар, що перемішується. У свою чергу диференціація по щільності припиняла конвекцію й супроводжувалася додатковим виділенням тепла, прискорюючи процес формування різних зон Вземле. Можливе ядро утворювалося за кілька сот мільйонів років. При поступовім остиганні планети багатий нікелем железоникелевый сплав, що має високу температуру плавлення, почав кристализовываться - так (можливо) зародилося тверде внутрішнє ядро. До теперішнього часу воно становить 1,7% маси Землі. У розплавленім зовнішньому ядрі зосереджене близько 30% земної маси Розвиток інших оболонок тривав набагато довше й у деякому відношенні не закінчилося до цих пор Розвиток інших оболонок тривав набагато довше й у деякому відношенні не закінчилося дотепер. Літосфера відразу після свого утвору мала невелику товщину й була дуже нестійкою. Вона знову поглиналася мантією, руйнувалася в епоху так званої великого бомбардування ( від 4,2 до 3,9 млрд. років тому), коли Земля, як і Місяць, зазнала ударам дуже великих і досить численних метеоритів. На Місяці й сьогодні можна побачити свідчення метеоритного бомбардування - численні кратери й моря (області, заповнені магмою, що вилив). На нашій планеті активні тектонічні процеси й вплив атмосфери й гідросфери практично стерли сліди цього періоду Близько 3,8 млрд. років тому зложилася перша легка й, отже, "непотопляемая" гранітна кора. У той час планета вже мала повітряну оболонку й океани; необхідні для їхнього утвору гази посилено поставлялися з надр Землі в попередній період. Атмосфера тоді полягала в основному з вуглекислого газу, азоту й водяних пар. Кисен у вона бу мал, але він виробля_ у результат, по-першеК, фотохімічн дисоціаці вод й, по-другеК деятельности, що фотосинтезирующей, простых организмов, таких как 600 млн років тому на Землі було кілька рухливих континентальних плит, досить схожих на сучасні. Новий сверхматерик Пангея з'явився значно пізніше. Він існував 300-200 млн. років тому, а потім розпався на частині, які й сформували нинішні материки Що чекає Землю в майбутньому? На це питання можна відповісти лише з великим ступенем невизначеності, абстрагуючись як від можливого зовнішнього, космічного впливу, так і від діяльності людства, що перетворить навколишнє середовище, причому не завжди в кращу сторону Зрештою надра Землі охолонуть настільки, що конвекція в мантії й, отже, рух материків (а значить і горотворення, виверження вулканів, землятрясения) поступово ослабнуть і припиняться. Вивітрювання згодом зітре нерівності земної кори, і поверхня планети зникне під водою. Подальша її доля буде визначатися середньорічною температурою. Якщо вона значно понизиться, то океан змерзне й Земля покриється крижаною кіркою. Якщо ж температура підвищиться (а швидше за все саме до цього й приведе возрастющая світність Сонця), то вода випарується, оголивши рівну поверхню планети. Очевидно, ні в тому, ні в іншому випадку життя людства на Землі буде вже неможлива, принаймні в нашій сучасній виставі оней. |
|||||||||||||||
 |